Цистит — це запальне захворювання сечового міхура, яке найчастіше має інфекційне походження. Найбільш схильні до розвитку цієї патології жінки через особливості будови сечовидільної системи, однак цистит може виникати і в чоловіків, і в дітей.
Без своєчасного лікування запальний процес може перейти в хронічну форму або спричинити розвиток ускладнень, тому при появі перших симптомів важливо звернутися до лікаря.
У більшості випадків причиною захворювання є бактеріальна інфекція, яка потрапляє до сечового міхура через сечівник. Рідше інфекція поширюється з нирок або потрапляє з кровотоком.
Факторами, що підвищують ризик розвитку циститу, є:
бактеріальні, вірусні або інші інфекції сечостатевої системи;
хламідії, мікоплазми, уреаплазми та інші інфекції, що передаються статевим шляхом;
ослаблення імунітету;
часті застудні захворювання;
дефіцит вітамінів;
порушення кровообігу в органах малого таза;
тривале використання сечового катетера або проведення урологічних маніпуляцій;
запальні захворювання статевих органів;
простатит та інші урологічні захворювання у чоловіків;
переохолодження;
надмірно активне статеве життя.
Окремо виділяють специфічний цистит, який може розвиватися на тлі туберкульозу або гонореї. У дітей причиною запалення можуть бути вроджені особливості будови сечовивідних шляхів або недостатнє дотримання правил особистої гігієни.
Про розвиток запального процесу можуть свідчити такі ознаки:
часті позиви до сечовипускання;
виділення невеликих порцій сечі;
печіння, різь або біль під час сечовипускання;
відчуття неповного спорожнення сечового міхура;
біль унизу живота або в ділянці промежини;
помутніння сечі;
поява крові в сечі;
неприємний запах сечі.
У деяких випадках позиви до сечовипускання виникають кожні 20–30 хвилин навіть при незначному наповненні сечового міхура.
Якщо інфекція поширюється на нирки, можуть з'явитися підвищена температура тіла, біль у попереку, озноб і загальне погіршення самопочуття. Такий стан потребує невідкладної медичної допомоги.
Для підтвердження діагнозу лікар оцінює симптоми, збирає анамнез та призначає необхідні обстеження.
Найчастіше застосовуються:
загальний аналіз сечі;
бактеріологічний посів сечі для визначення збудника та його чутливості до антибіотиків;
ультразвукове дослідження сечового міхура та нирок;
загальний аналіз крові (за показаннями).
Після стихання гострого запального процесу можуть бути рекомендовані цистоскопія або інші методи обстеження для уточнення причини захворювання, особливо при частих рецидивах.
Тактика лікування залежить від причини захворювання, вираженості симптомів та результатів обстеження.
Під час гострого періоду рекомендується:
обмежити фізичні навантаження;
пити достатню кількість рідини (за відсутності протипоказань);
уникати переохолодження;
дотримуватися щадної дієти, обмеживши гострі, солоні та подразнювальні продукти;
тимчасово утриматися від статевих контактів до повного одужання.
Медикаментозна терапія може включати:
антибактеріальні препарати (за призначенням лікаря);
спазмолітики;
знеболювальні засоби;
уроантисептики;
протизапальні препарати;
антигістамінні засоби — за наявності відповідних показань.
Також лікар може рекомендувати рослинні препарати, які мають м'яку сечогінну, протизапальну та антисептичну дію. Після усунення гострих симптомів інколи призначають фізіотерапевтичне лікування.
Самостійний прийом антибіотиків або використання народних методів без консультації лікаря може призвести до переходу захворювання в хронічну форму, розвитку стійкості бактерій до препаратів і виникнення серйозних ускладнень.
При перших симптомах циститу необхідно звернутися до уролога або сімейного лікаря. Своєчасна діагностика та правильно підібране лікування дозволяють швидко усунути запалення, попередити рецидиви та зберегти здоров'я сечовидільної системи.