Спинна сухотка – це пізня форма сифілісу, яка вражає нервову систему, зокрема центральні її відділи. Вона є однією з форм нейросифілісу і характеризується повільною дегенерацією нервових клітин і волокон спинного мозку, що відповідають за передачу сенсорної інформації. Це захворювання стало рідкісним у XXI столітті завдяки антибактеріальному лікуванню сифілісу. Чоловіки, які мають секс із чоловіками, та пацієнти з ВІЛ-інфекцією мають підвищений ризик розвитку нейросифілісу.
Симптоми можуть з'явитися через кілька десятиліть після початкового зараження сифілісом. До них належать: слабкість, зниження рефлексів, підвищена або знижена чутливість у ділянці нервових корінців, нестійка хода, прогресуюче руйнування суглобів, втрата координації, епізоди сильного болю (колючий біль, що з'являється раптово і швидко зникає), порушення чутливості, оніміння або поколювання, зміни особистості, погіршення пам'яті, глухота, проблеми із зором та порушення реакції зіниць на світло. На пізніх стадіях можливі різка втрата ваги, випадіння волосся і зубів, кашель, схожий на коклюш, із задишкою. Також часто спостерігається нетримання сечі та втрата статевої функції. Характерна хода – широка і шльопана. Можуть розвиватися артропатія Шарко (руйнування суглобів) та трофічні виразки. Можливі марення та галюцинації.
Спинна сухотка є пізньою формою сифілісу, спричиненою бактерією Treponema. Третинні (пізні) форми сифілісу виникають через запалення дрібних судин, що живлять центральну нервову систему. Фактори, що визначають розвиток і прогресування цього захворювання, невідомі. При цьому відбувається руйнування нервових волокон спинного мозку.
Лікування передбачає тривале застосування великих доз пеніциліну, що вводяться внутрішньовенно та внутрішньом'язово. Для третинного сифілісу з нормальним спинномозковим ліквором призначають 7,2 мільйона одиниць пеніциліну внутрішньом'язово протягом 3 тижнів. При клінічно вираженому нейросифілісі лікування полягає у внутрішньовенному введенні водного кристалічного пеніциліну G або внутрішньом'язовому введенні водного розчину прокаїну пеніциліну G з подальшим прийомом пробенециду протягом 10-14 днів. Якщо симптоми зберігаються, можуть бути призначені додаткові курси пеніциліну. Для пацієнтів з алергією на пеніцилін можуть бути використані доксициклін або цефтріаксон. Азитроміцин застосовується лише у крайніх випадках. Лікування на цій стадії зупиняє подальше прогресування хвороби, але лише незначно впливає на вже наявні пошкодження. Також призначають глюкокортикостероїди, а при тяжкому перебігу – препарати вісмуту. Для полегшення сильного болю можуть бути використані анальгетики, такі як опіати та вальпроат. Для запобігання атрофії м'язів рекомендується фізіотерапія або трудотерапія. Прогноз сприятливий за умови правильного лікування, але у ВІЛ-інфікованих пацієнтів висока ймовірність рецидиву. Статевим партнерам необхідно пройти профілактичне лікування.