Пептична виразка – це пошкодження слизової оболонки шлунка або дванадцятипалої кишки, що виникає через порушення балансу між захисними та агресивними факторами. Вона може бути самостійним захворюванням або проявом інших хвороб. Найчастіше виразки з'являються у дванадцятипалій кишці, рідше – у шлунку. Іноді виразки шлунка можуть бути ознакою злоякісних пухлин, тому для точного діагнозу потрібна біопсія.
Пептична виразка може виникати в будь-якому віці, але частіше у чоловіків 25-50 років. Основна скарга – періодичний біль у підреберній ділянці, пов'язаний з прийомом їжі: через півгодини-годину після їжі, або через 2-4 години, або натще («голодний біль», що проходить після їжі). Біль може супроводжуватися печією, нудотою, блюванням, запорами. Іноді хвороба протікає без симптомів. Характерні періоди загострень (частіше навесні та восени) та ремісій. Ускладнення включають: просування виразки в сусідні органи (пенетрація), прорив (перфорація) виразки в черевну порожнину з гострим болем і розвитком перитоніту, кровотеча (проявляється раптовою слабкістю, непритомністю, кривавою блювотою, темними випорожненнями, гострою анемією), рубцевий стеноз з порушенням евакуації їжі, а також переродження виразки шлунка в рак.
Головною причиною пептичної виразки (понад 60% виразок шлунка і 90% виразок дванадцятипалої кишки) є хронічна інфекція бактерією Helicobacter pylori. Ця бактерія колонізує слизову оболонку, викликаючи запалення та збільшення вироблення шлункової кислоти, яка роз'їдає слизову. Інша важлива причина – використання нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), які блокують захисні механізми слизової оболонки шлунка. Куріння також сприяє розвитку виразок, викликаючи спазм судин, сповільнюючи загоєння та посилюючи секрецію шлунка. Спадковість може відігравати роль у розвитку виразок дванадцятипалої кишки, особливо при спадкуванні групи крові O(I). Рідкісні пухлини, що виділяють гормон гастрин (наприклад, гастрінома), також можуть спричиняти множинні та важкі виразки. Фактори ризику, що модифікуються, включають: порушення харчування, тютюнопаління, алкоголь, деякі лікарські засоби (НПЗП, глюкокортикостероїди), стреси, деякі професійні чинники, недосконалий спосіб життя. Фактори, що не модифікуються: генетична схильність, гіперпродукція соляної кислоти, вік, стать, порушення моторики шлунка та дванадцятипалої кишки.
До встановлення точного діагнозу (до проведення ендоскопії та тестів на H. pylori) часто призначають антацидні препарати, блокатори H2-гістамінових рецепторів або інгібітори протонної помпи. Іноді використовують сполуки вісмуту. Пацієнтам, які приймають НПЗП, можуть призначати аналоги простагландинів. Якщо підтверджено інфекцію H. pylori, проводиться лікування антибіотиками разом з інгібіторами протонної помпи (так звана «однотижнева потрійна терапія»), наприклад, комбінація з амоксициліном.