Перикардит – це запалення зовнішньої оболонки серця (перикарда). Він може бути гострим або хронічним. Часто перикардит є проявом іншого захворювання, наприклад, туберкульозу або ревматизму, або супроводжує хвороби серцевого м'яза та внутрішньої оболонки серця.
Симптоми можуть відрізнятися залежно від форми перикардиту. При сухому (фібринозному) перикардиті можуть спостерігатися нездужання, підвищена температура, біль за грудниною або в ділянці серця, який іноді нагадує стенокардію, та шум тертя перикарда. Біль може бути ниючим, тупим або гострим, ріжучим, локалізуватися в ділянці верхівкового поштовху або поширюватися на всю ділянку серця, груднину. Характерна особливість болю – його залежність від положення тіла та дихальних рухів. Натискання на мечоподібний відросток і груднинно-ключичне зчленування може викликати біль. При ексудативному перикардиті (коли в порожнині перикарда накопичується рідина) біль може зникнути, але з'являється задишка, синюшність шкіри (ціаноз), набухання шийних вен, ослаблення серцевого поштовху, розширення меж серця. Задишка може супроводжуватися сухим кашлем. Тиск рідини на діафрагмальний нерв може викликати блювоту. При швидкому накопиченні рідини може розвинутися «тампонада серця» з ціанозом, прискореним серцебиттям, падінням тиску, нестерпними нападами задишки, іноді з втратою свідомості, швидко зростаючим венозним застоєм.
Найчастішою причиною перикардиту є вірусна інфекція. Інші причини включають: бактерії, рикетсії, грибки, найпростіші, ревматизм, ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак, інфаркт міокарда, уремія, подагра, травми (в тому числі операційні), променеве ураження перикарда, злоякісні пухлини та захворювання крові. Також перикардит може бути пов'язаний з алергічними або автоімунними процесами, прийомом деяких ліків, дефектами міжпередсердної перетинки, тяжкою хронічною анемією, інфекційним мононуклеозом, сімейною середземноморською гарячкою, саркоїдозом. Іноді причина перикардиту залишається невідомою (ідіопатичний перикардит).
Лікування залежить від причини перикардиту. При алергічному або інфекційно-алергічному перикардиті застосовують гормональні препарати (глюкокортикостероїди), іноді в поєднанні з ліками, що пригнічують імунітет (імунодепресанти), а також нестероїдні протизапальні препарати. При інфекційних та гнійних перикардитах призначають антибіотики. При паразитарних перикардитах застосовують протипаразитарні засоби. Якщо є загроза «тампонади серця» (здавлення серця рідиною), проводять лікувальну пункцію перикарда (видалення рідини). При застійних явищах застосовують сечогінні препарати. У деяких випадках, при значному підвищенні венозного тиску, може бути показано кровопускання. Хірургічне видалення перикарда (перикардектомія) застосовується лише при констриктивному перикардиті (коли перикард стискає серце), при значному порушенні кровообігу та гнійному перикардиті.