Ендокардит – це запалення внутрішньої оболонки серця, яка називається ендокардом. Найчастіше це не окрема хвороба, а прояв інших захворювань. Особливе значення має підгострий бактеріальний ендокардит, який зазвичай викликають стрептококи. Хвороба може призвести до ураження клапанів серця.
Симптоми включають ознаки інфекції, порушення імунітету та ураження клапанів серця. Початок може бути вираженим або поступовим. Може бути гарячка (38,5—39,5°С) з ознобом і сильним потовиділенням, біль у суглобах і м'язах, слабкість, схуднення. Шкіра може набувати блідо-сіруватого кольору з легкою жовтизною («кава з молоком»). Іноді на шкірі з'являються дрібні крововиливи (петехії), вузлики Ослера на кистях і стопах. Кінцеві фаланги пальців рук і ніг можуть потовщуватися, набуваючи вигляду «барабанних паличок», а нігті – «годинних стекол». Часто збільшується селезінка, іноді печінка. Можуть бути ознаки ураження нирок (кров у сечі, білок у сечі). У крові виявляють анемію, зміни кількості лейкоцитів, підвищену ШОЕ. Можливі інфаркти (селезінки, нирок, серця, легень, рідше кишки, мозку). Головна ознака – виражені шуми в серці. Ознаки серцевої недостатності з'являються пізніше, коли формуються вади клапанів серця.
Ендокардит може бути викликаний бактеріями, грибами, рідше вірусами та найпростішими. Найчастіше це мікроби, що є частиною нормальної флори дихальних шляхів, кишківника та шкіри, а також з навколишнього середовища. Найпоширеніший збудник – Streptococcus viridans. Також можуть викликати золотистий стафілокок, ентерококи, кишкова паличка, протей, синьогнійна паличка, інші стрептококи, патогенні гриби. Для розвитку хвороби потрібен тривалий період присутності бактерій у крові, що може бути пов'язано з вогнищами інфекції в організмі (наприклад, тонзиліт, періодонтит, фурункул) або з медичними маніпуляціями (операції, катетеризація, видалення зуба, бронхоскопія, внутрішньовенне введення речовин). Процес найчастіше вражає вже змінені клапани серця (вроджені, ревматичні вади або протезовані клапани). Також ендокардит може бути пов'язаний із запальною реакцією на імунні комплекси при дифузних хворобах сполучної тканини та ревматизмі.
Основне лікування підгострого бактеріального ендокардиту – це раннє та тривале застосування антибіотиків. Вибір антибіотика залежить від чутливості мікроорганізмів, виділених з крові. Якщо мікроби не виділені, антибіотики призначають, виходячи з найбільш ймовірного збудника. Зазвичай починають з бензилпеніциліну внутрішньовенно протягом 4 тижнів. При ентерококах або у літніх людей призначають високі дози бензилпеніциліну, часто в поєднанні з гентаміцином або амікацином. При стафілококовому ендокардиті використовують напівсинтетичні пеніциліни (оксацилін, ампіцилін) у поєднанні з цефалоспоринами або аміноглікозидами. При непереносимості пеніцилінів можуть призначати макроліди або аміноглікозиди. Таке ж лікування рекомендовано при грамнегативних бактеріях. Ефективними є ванкоміцин та фторхінолони. Якщо лікування не допомагає протягом двох тижнів, може бути рекомендовано хірургічне втручання – видалення ураженого клапана та його протезування. Також проводять підтримуюче лікування (детоксикація, серцеві препарати, засоби для розчинення тромбів). Глюкокортикостероїди зазвичай не рекомендовані, за винятком дуже сильних алергічних реакцій. Грибковий ендокардит лікується важко, часто потрібне хірургічне видалення клапанів та їх протезування на тлі лікування протигрибковим антибіотиком амфотерицином В.