«Змішані розлади особистості» є частиною ширшої групи «розладів особистості», які є стійкими станами та поведінковими типами, що виражають особливості стилю життя людини та її ставлення до себе й інших. Це порушення характеру та поведінкових тенденцій, що охоплює декілька психологічних сфер і майже завжди супроводжується особистісною та соціальною дезінтеграцією. На відміну від хвороби, розлад особистості є стабільною структурою особистості, яка практично не змінюється протягом життя. Головним критерієм для діагностики є соціальна дезадаптація (труднощі у пристосуванні до суспільства). Цей текст не містить специфічних діагностичних критеріїв або детального опису саме «Змішаних розладів особистості», але надає загальну інформацію про розлади особистості.
Розлад особистості характеризується порушенням характерологічної конституції та поведінкових тенденцій, яке охоплює зазвичай декілька психологічних сфер та майже завжди супроводжується особистісною і соціальною дезінтеграцією. Головною ознакою (критерієм) розладу особистості є соціальна дезадаптація.
Деякі з цих станів і типів поведінки з'являються досить рано у процесі індивідуального розвитку як результат впливу конституціональних факторів і соціального досвіду, у той час, як інші набуваються пізніше. Історично, у радянські часи, під психопатіями (термін, що вживався для розладів особистості) розумілися хвороби внаслідок органічних уражень організму (травм головного мозку, інфекцій, інтоксикацій) або зумовлені вродженою неповноцінністю нервової системи (спадковість, шкідливі впливи на плід, пологова травма).
Терапія розладів особистості спрямована не на зміну самої структури особистості, а на пом'якшення негативних проявів, допомогу людині в адаптації до суспільства та зниження рівня тривожності. Основним методом є психотерапія, яка може бути індивідуальною (найпоширеніша форма), груповою або сімейною (включно з терапією подружніх пар). Також можуть застосовуватися психологічне просвітництво, групи самодопомоги та терапія середовищем (в рамках терапевтичних громад). Найважливішим моментом у терапії є встановлення довірчих стосунків з пацієнтом. Серед конкретних напрямів психотерапії найчастіше використовуються когнітивно-поведінкова терапія (спрямована на ідентифікацію помилкових уявлень, навчання доцільнішій поведінці, розширення копінг-стратегій) та психоаналіз (спрямований на виявлення причин хворобливих проявів та їх пом'якшення). Ефективність медикаментозної терапії при розладах особистості є сумнівною, оскільки ліки не виліковують характер, а даних про її ефективність значно менше, ніж для інших психічних розладів. Нейролептики та бензодіазепіни не є препаратами першого вибору і застосовуються з обережністю через можливі побічні ефекти, ризик формування лікарської залежності та можливе погіршення стану.