Травма спинного мозку – це пошкодження спинного мозку внаслідок зовнішнього впливу, що призводить до тимчасових або постійних змін його функцій, таких як втрата рухів, чутливості або вегетативних функцій нижче рівня травми. Травма може бути повною (повна втрата відчуттів і функцій) або неповною (часткове збереження нервових сигналів). Більше половини таких травм припадають на шийний відділ хребта. Довгострокові наслідки варіюються від повного одужання до постійного паралічу. Ускладнення можуть включати атрофію м'язів, пролежні, інфекції та проблеми з диханням.
Симптоми різняться залежно від місця та тяжкості пошкодження, від затерплості до паралічу та нетримання сечі. При шийних травмах може виникнути тетраплегія (параліч всіх чотирьох кінцівок), при грудних, поперекових або крижових – параплегія (параліч ніг). При синдромі центромедулярного ураження спостерігається слабкість в руках з відносною збереженістю ніг та пошкодження чутливості, втрата відчуття болю, температури, легкого дотику та тиску нижче рівня травми. Синдром переднього рогу характеризується втратою рухових функцій, больових та температурних відчуттів нижче рівня травми, при збереженні відчуття дотику та положення в просторі. При синдромі Брауна-Секара на стороні травми втрачається рухова функція, відчуття положення в просторі, вібраційні та тактильні відчуття, а на протилежній стороні – відчуття болю та температури.
У більшості випадків пошкодження спинного мозку є наслідком фізичної травми, наприклад, автомобільної аварії, вогнепального поранення, падіння або спортивної травми. Також причиною можуть бути немеханічні фактори, такі як зараження, недостатнє кровопостачання та пухлини. Синдром центромедулярного ураження зазвичай є наслідком перерозгинання шиї у літніх людей зі звуженням хребетного каналу, або згинання шиї у молодших людей, а також падінь, ДТП, спинального стенозу, пухлин чи гриж міжхребцевого диска. Синдром переднього рогу зазвичай викликаний переломами, вивихами хребців або грижею диска. Синдром Брауна-Секара може бути спричинений проникаючими ранами (вогнепальними, ножовими), переломами хребців та пухлинами.
Лікування починається з обмеження рухів хребта та підтримки адекватного артеріального тиску. Кортикостероїди не виявились корисними. Інші методи лікування залежать від місця та ступеня травми і можуть включати постільний режим або оперативне втручання. У багатьох випадках потрібна тривала фізична реабілітація та ерготерапія. Сучасні інноваційні підходи включають імплантацію стовбурових клітин, спеціальні матеріали для підтримки тканин, епідуральну стимуляцію спинного мозку та роботизовані екзоскелети. Профілактичні заходи включають використання техніки безпеки, правила безпеки в спорті та дорожньому русі, а також вдосконалення обладнання.